Книга 1. Пігмаліон

Бернард Шоу (1856-1950) — уславлений ірландський письменник і драматург, лауреат Нобелівської премії. Одну зі своїх п’єс-шедеврів він написав, надихнувшись міфом про скульптора Пігмаліона, який закохується у своє творіння — дівчину-статую і просить богиню вдихнути в неї життя. У Шоу, щоправда, головна героїня — вульгарна квіткарка Лайза Дулитл жива-живісінька, ще й говірка нівроку. «Скульптор» — мовознавець Генрі Гіггінс має виліпити з неї вишукану даму, причепуривши та навчивши правильної мови. Але після вдалого дебюту вихованки, щось пішло не так…

П’єса «Пігмаліон» не сходить зі сцени, бо є улюбленицею і постановників, і глядачів. Шалений успіх мала також її перша екранізація — до однойменного британського фільму 1938 року Бернард Шоу написав сценарій і отримав за нього «Оскара». Кадрами з фільму проілюстровано це видання.

Книга 2. Тев’є-молочар

Шолом-Алейхем (1859—1916) — єврейський письменник, життя якого було тісно пов’язане з Україною. Тож свого найулюбленішого героя — шляхетного і простакуватого, побожного і сповненого суперечностей, знавця людей і поціновувача  природної краси — Тев’є-молочара автор поселив в українському селі тодішньої Російської імперії.  Нелегко ведеться працьовитому батьку великої родини, в якій аж семеро дочок та й долі їхні не можна назвати щасливими. Проте Тев’єві оповіді-монологи сповнені оптимізму й доброти, пересипані дотепами. Не зраджує герой своєму правилу: якщо не вистачає сліз, то треба сміятися, і тоді, коли розповідає, як царські можновладці  змушують його залишити рідну домівку.

Книга 3. Тіні забутих предків

Михайло Коцюбинський (1864-1913) – тонкий знавець поетичного слова й людської душі, блискучий оповідач. Ці свої таланти письменник сповна розкрив у шедеврі української літератури – повісті «Тіні забутих предків». Історія, яку він розповідає, стара як світ. Її герої – Іван і Марічка, ще  з дитинства палко кохають одне одного, проте не можуть бути щасливими разом. Їхнім родинам байдуже до почуттів молодих людей, бо вони ворогують між собою і навіть заради дітей не ладні вгамувати нікчемні пристрасті. Однак у творі є ще одна, чи не найголовніша дійова особа – авторові вдалося перенести на папір і магічну красу Карпат, і колорит Гуцульщини, з її переказами, віруваннями, символами, які й формують світогляд гуцулів.

Книга 4. Лісова пiсня

Неперевершена Леся Українка (1871—1913) писала свій шедевр — драму-феєрію «Лісова пісня» у далеких краях, коли дуже сумувала за батьківщиною. А надто рідним Колодяжним, де «в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. Зачарував мене сей образ на весь вік». Ота туга, видно, й надихнула поетесу так щемливо оповісти про те, якою трагедією обертається життя для тих, хто порожніє душею, зрікається своїх найчистіших почуттів, гасить у собі порив до творчості. Власне, зрадивши свою лісову наречену головний герой зраджує самого себе. Бо Мавка — це душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку.