Книга 1. За Перекопом є земля
Задовго до анексії Криму вона зрозуміла, що українка. Ані дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стала цьому на заваді. Дитяча дружба із кримською татаркою і знайомство з цією культурою стало зерном, яке згодом переросте у пошук себе і власної національної ідентичності. 

У романі переплелися кримськотатарська культура, українська література і родинні таємниці. Разом з головною героїнею і її подругами киримли Аліє й українкою Альоною читач проходить довгий шлях від дитинства дівчат аж до анексії Криму Росією.

Серед кримчан побутує приказка: «За Перекопом землі немає», мовляв, байдуже, що діється за перешийком, на материку. Роман Анастасії Левкової показує, що земля є з обох сторін Перекопу. Тільки варто її пізнати і зшити — відкрити материк для Криму, а Крим для материка.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

Книга 2. Позивний для Йова. Хроніки вторгнення
Олександр Михед почав писати книжку «Позивний для Йова» у перший день широкомасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-­української війни. Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — ​болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — ​такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.

Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Україн­ці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — ​хто кожен із нас у цій війні?.