У своїй першій прозовій збірці Галина Лицур-Щадей явила нам образки навколишнього світу, що його спостерігає пильним оком. Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник «розумного дому», відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті — вони дихають, розмовляють, «жиють» тим, що їм судилося.

Історії в книзі переважно пов’язані з горами, з їх багатством і небезпекою, зі щедрістю й суворістю, з красою, оспіваною й виспіваною, зафіксованою об’єктивом й невловимо мінливою в мить споглядання. І найголовніше, що вони про кожного з нас, бо в тих історіях ти неминуче знайдеш себе.