Такі книги створені, щоб їх перечитувати періодично протягом життя, і щоразу вона розкриватиметься як нова. Я ж читаю вперше і вже в усвідомленому віці, маючи за плечима чимало начитаних творів, але наукова фантастика пов'язана з космосом ніколи не була моєю коханою, я взялася за цю книгу, бо у своїй ніші вона є еталонною та класичною. Соляріс читається швидко. Мені сподобалося, як була описана планета розташована між двома сонцями, незважаючи на складні наукові слова, каже, що Лем пропрацював книгу не лише з психологічної точки зору. Соляріс це планета, але й одночасно Океан і він живий, тільки вперто не йде на контакт з людством, поки воно пише багатотомну працю, відправляє експедиції члени яких навіть гинуть. Люди шукають контакту на своїх умовах, чекають на дзеркала, підтвердження власної винятковості у всесвіті. За часів, коли книга була написана тема освоєння космосу, була дуже важлива, та й зараз теж, просто вже інші технології. Мені почала подобатися книга ще з того моменту, як на станцію прибув новий член експедиції і він спочатку не розуміє, що відбувається. Один із дослідників уже наклав на себе руки, інші щось приховують, замикаються, конфліктують і не відповідають на запитання. Раптом Кріс Кельвін виявляє, що на станції є ще хтось, вони називаються гостями. Океан прочитав емоції, спогади, таємні та глибокі кожну людину і видав фантома, який все більше олюднюється. Для Кріса - це копія його загиблої дружини, яка зробила непоправне після їхньої сварки. Дослідник починає розбиратися не тільки з оточуючим, але й із самим собою не в силах позбутися Гері спочатку фізично, а потім і психологічно, прив'язується навіть сильніше, ніж до тієї, першої Гері давно вже пішла від нього в інший світ. Мені шкода, що не показали, хто з'явився як експеримент Океану над людьми до інших дослідників планети. Окрім тієї величезної негритянки, мабуть, породження спогадів начальника експедиції. У результаті автор розкрутив історію Гері та Кріса, інакше б книга збільшилася б і це зашкодило психологізму того, що відбувається...

Роман розповідає про психолога Кріса Кельвіна, який прибуває на космічну станцію біля планети Соляріс, щоб дослідити дивні події серед її екіпажу. Атмосфера тривожна й загадкова - ізольована станція, безмежний живий океан планети та дивні явища створюють відчуття постійної невизначеності. Сюжет розгортається навколо спроб учених зрозуміти природу Соляріса, який, здається, реагує на людську свідомість і матеріалізує спогади. Напруга виникає з поєднання наукових пошуків, психологічних переживань і незбагненності чужого розуму. Мені сподобалося, як історія поєднує наукову фантастику, філософські роздуми про межі пізнання і глибокий психологізм, створюючи атмосферну й задумливу розповідь.

Соляріс – це дуже цікавий науково-фантастичний художній роман, який припаде до душі тим, хто любить порозмірковувати над сенсом життя, над обмеженістю людського пізнання і над тим, які глибини заховані в самій людині. Людство шукає контакту з позаземними цивілізаціями, мовляв, космічний простір настільки обширний, що десь та й має бути ще життя, окрім нашої Землі, яка, по-суті, лише піщинка в масштабах всесвіту. І підсвідомо людство здійснює такі пошуки з очікуваннями, що інші цивілізації 1) будуть подібні до нас; 2) матимуть схожий рівень розвитку; 3) будуть мирними щодо нас. А що, коли це буде не так? Що, як ми стикнемося з тим, чого зрозуміти не в силах. З тим, з чим ми не в силах впоратися? Чи не відкриємо ми скриньку Пандори таким чином? Запевняю, книга не залишить байдужим жодного читача.