Спочатку мені не сподобалось, і я думала поставити трійку. Але потім я була в такому шоці, хоча я багато читала антиутопій але ця дуже вразила. Можна сказати, що стиль Наомі Олдерман в «Силі» досить простий і не прагне до вишуканості або літературної витонченості. Це дійсно може здатися дефіцитом, особливо для читачів, які звикли до багатшої мови і складних метафор. ( це я) Однак цей вибір стилю, ймовірно, був свідомим рішенням автора. Олдерман зосереджується на сюжеті та ідеях, а не на красі мови. Сюжет мені нагадав польський фільм «нові амазонки або секс-міссія» 1984 року. Тема не нова. Роман підкреслює: зловживання владою і насильство не залежать від статі. Коли жінки починають домінувати, вони повторюють багато форм пригноблення, які раніше застосовувалися до них. Це змушує замислитися про те, що проблема полягає не в гендері, а в самій природі влади та людській схильності до її зловживання. Сюжет місцями шокує та не залишає байдужим, а стиль написання і структура (через листи та різні точки зору персонажів) роблять історію багатошаровою. Однак деякі епізоди могли б бути розкриті глибше, щоб краще зрозуміти мотивацію окремих персонажів. Загалом, книга справляє сильне враження і заслуговує на увагу за сміливу спробу обговорити такі складні й важливі теми.

Спочатку мені не сподобалось, і я думала поставити трійку. Але потім я була в такому шоці, хоча я багато читала антиутопій але ця дуже вразила. Можна сказати, що стиль Наомі Олдерман в «Силі» досить простий і не прагне до вишуканості або літературної витонченості. Це дійсно може здатися дефіцитом, особливо для читачів, які звикли до багатшої мови і складних метафор.( це я) Однак цей вибір стилю, ймовірно, був свідомим рішенням автора. Олдерман зосереджується на сюжеті та ідеях, а не на красі мови. Сюжет мені нагадав польський фільм «нові амазонки або секс-міссія» 1984 року. Тема не нова. Роман підкреслює: зловживання владою і насильство не залежать від статі. Коли жінки починають домінувати, вони повторюють багато форм пригноблення, які раніше застосовувалися до них. Це змушує замислитися про те, що проблема полягає не в гендері, а в самій природі влади та людській схильності до її зловживання. Сюжет місцями шокує та не залишає байдужим, а стиль написання і структура (через листи та різні точки зору персонажів) роблять історію багатошаровою. Однак деякі епізоди могли б бути розкриті глибше, щоб краще зрозуміти мотивацію окремих персонажів. Загалом, книга справляє сильне враження і заслуговує на увагу за сміливу спробу обговорити такі складні й важливі теми.

Це роман в романі. На початку і вкінці книги листування ніби справжнього автора (чоловіка) з подругою, якій він дав почитати книгу. Наомі (подруга) радить випустити книгу під жіночим іменем. А знаєте чому? Бо у жінок з'явилась суперсила, у їхніх руках здатність керувати струмом (завдяки мотанці).  Дуже цікаво подані ніби справжні докази існування цієї сили в жінок здавна. Мене вабить думка про те, що чоловіче зло нарешті буде покаране.  Хоч мені книга сподобалась і прочитала я її буквально за три дні, але є моменти, які мені не дуже сподобались: ⚡дуже багато жорстокості, яка спотворює жінок. Так, вони отримали силу і почали повертати правильний уклад світу - матріархат, але у книзі занадто багато непотрібної  жорстокості. ⚡знову маніпуляції за допомогою релігії. Так не люблю коли вплітають релігію і створюють так звані секти.   З плюсів: цікава легка дистопія, захоплює і швидко читається, є багато ілюстрацій, які доповнюють текст.