Так, на мою думку, і має виглядати антивоєнний твір, на відміну від тих, де винні всі і висміюється або принижується сторона, що захищається («Пастка-22», «Бійня номер п’ять»). На початку треба трохи пробратися через історії героїв, але вже прикметно, що, читаючи пафосні промови німця, є відчуття: «Та це ж було вже». Цим твір і лякає, бо подекуди він дослівно відтворює наше сьогодення. Замінити німців на росіян, французів на українців, а іспанців — на висококультурних вестернів, які обожнюють російську культуру, — і навіть не скажеш, що так і не було в оригіналі. "В добропристойних школах Монмартру. Усі ці іспанці обожнювали Німеччину, де ніколи не були і яку знали тільки з кінематографічних картин, а події оцінювали так, наче спостерігали за коридою. Німці, на їхню думку, билися краще: «Із ними нічого вступати в бійку: то справжні звірі», — стверджували вони, захоплюючись цією звірячістю, мовби то була найщанованіша з чеснот." "Водночас він похвалив дядька, що той не покинув замку. Вони мали наказ не шкодувати майно втікачів. Німеччина прагнула, щоб мешканці лишалися у своїх домівках, наче не сталося нічого надзвичайного. Денуа запрохестував... Але ж окупанти розстрілюють невинних і палять їхні оселі!.. Небіж урвав дядькову мову. Обличчя його посіріло, наче під шкірою розтеклася хвиля попелу, очі заблищали, а щоки затремтіли, як у того лейтенанта, який першим прибув до замку." Навіть подумала, що це було написано нещодавно, років 10–20 тому, але твір 1916 року. Мабуть, тому він і такий однозначний у зображенні героїв, на відміну від згаданих вище, які були написані в повоєнні часи. Мені сподобався Марсело, який вийшов дуже справжнім: десь наївний, боязкий, надміру хвилюється за матеріальні речі, але водночас дуже емпатична людина. Під кінець здалося, що патріотизму і пафосу було аж занадто, але, проаналізувавши, що з початку війни у творі пройшло десь 3–5 місяців, і наклавши це на наші події на початку повномасштабної війни, — на той момент після вдалих операцій на півночі та сході було піднесення патріотизму, і багато з тих хто не доєднався на почтку, якраз доєдналися до війська в цей час. Моя оцінка — 5.5/5. P.S. смішно як росіянин роздумує що вони революціонери і не терплаять диктатуру.

Вивчаючи певний історичний період, намагаюсь читати одночасно декілька книжок, при чому чергую документальну історичну прозу із художньою. Цей роман Вісенте Ібаньеса читала разом із книгою "Серпневі гармати" Барбари Такман. Дуже дивне враження від накладення художнього твору на документальний. Місцями роман вражає своєю актуальністю, особливо описами бойових дій, німецької окупації і свавілля окупантів, горя і знедолення звичайних людей. В той самий час викликає подив немов би притягнута силоміць сюжетна лінія з надмірною патетикою і фальшивим патріотизмом. Єдине, що допомогло дочитати книгу, чудовий переклад у виконанні Олега Лесько, який збагатив мій словниковий запас декількома десятками нових для мене слів Хотілося б все таки мати якісний переклад українською романів Б.Такман. Вони заслуговують на те, щоб сучасна молодь, і не тільки, їх читала і обговорювала.