Як на мене, найкраща назва класичної української літератури. "Боа констріктор" — звучить і грізно, і таємничо водночас. І дуже милозвучно. Чому я так довго тягнула з цією прекрасною повістю? Мабуть, тому що не дуже хотіла звертатись до франкового бориславського періоду... або ж перш за все вважаю його поетом. "Змій-полоз" — твір, який то душить безнадією, то послаблює кільця і дозволяє дихнути на повні груди. Ми проходимо з Германом Гольдкремером добрий кусник його жидівського життя. Життя у стилі doom-death (і чомусь під час читання у моїй голові звучав болючий безнадійний трек лютої розпуки). Франко дуже смачно змальовує жидівську погоню за гешефтом і занедбаний неувагою і нелюбов'ю шлюб, а особливо підсумок того шлюбу — неврастенічного сина Готліба, якому тільки розбити й зламати. Багато біди людям своїми гешефтами наробив Герман, от воно йому й повертається. Коло замикається, кільця стискаються, боа констріктор душить.... душить... душить... нічим дихати. От тільки це не сон, дихати справді нічим. Все тхне нафтовим сопухом. І хоч мені дуже хотілось переписати усе людською мовою, я дуже рекомендую взяти вам "Боа констріктора" і подивитись, чи може один день змінити людину.